Обідає на роботі, обідає ще й вдома


Шкільна кухарка попросила вчителя трудового навчання наточити на станку затупілі ножі.
– Картоплю, моркву ще почищу, ну вже хліб – не ріжу, а передавлюю.
Трудовик – людина з хазяйською жилкою, з перших днів одруження привчений дружиною поважати осіб протилежної статі. Тож слово жінки для нього – закон. Ну а якщо ця жінка – авторитетний шкільний кухар, то тут – без будь-якого обговорення.
Сказано –зроблено. На наступній перерві, після закінчення чи то четвертого, чи п’ятого уроку, а саме так стоїть трудове навчання у шкільному розкладі, Іванович з оберемком великих і малих, довгих і коротких ножів зайшов на кухню. Та урочистого вручення над гострих лез не вийшло. Пишнотілої кухарки, яка сама про себе завжди стверджувала, що вона м’ясної породи, на робочому місці не виявилося.
– А де ж Макарівна?
Відповідь техпрацівниці трохи ошелешила чоловіка, який ішов з настроєм на вдячне слово та похвалу:
– Вона пішла на обід!
Може це й дивно звучить, але де б не працювала сільська жінка, вона була «прив’язана» до господарства, корови, яку обов’язково треба видоїти тричі в день.
– Як на обід? – нерозуміюче закліпав очима. – А вона що, тут не наїдається?!