Італія. Подорожня замальовка. Частина 2.

3-й день, Венеція

О 5 ранку ми відправилися в Венецію потягом «Треніталія» (найдешевший перевізник) з пересадкою в Вероні (ст. Верона Порта Нова). Нас чекав неприємний сюрприз, адже попередній поїзд запізнився на 10 хвилин і ми не встигли пересісти на наступний, це викликало паніку, та на дошці інформації нас заспокоїли.

Важливо! Квиток, придбаний в інтернеті на конкретний поїзд «Треніталія» діє ще 4 години після відправлення вашого рейсу.

Із Верони ми приїхали на ст. Венеція-Местре — у материкову частину Венеції близько 9-ї ранку. Саме тут ми забронювали кімнату у готелі «Джованніна» за 50 євро на двох. Звідти багато електричок їдуть до станції Венеція Санта-Лючія. Квиток 1,3 євро. Його потрібно обов’язково компостувати в спеціальних зелених приладах, що стоять на пероні. Якщо цього не зробити, то можна отримати величезний штраф. Не дивлячись на це, в поїздах часто можна спостерігати багато зайців, які вправно тікають від контролера. Уже вийшовши з залізничного вокзалу, ви побачите перший канал і у вас імовірно захопить подих.

Їдучи у Венецію влітку, запасіться з дому капелюшком і сонцезахисним кремом. Там дуже жарко, і хочеться пірнути в її лазурові канали. Проте цього робити не можна — вони дуже забруднені. Капелюшок з тонкими крисами коштуватиме від 10 євро, з ширшими від 12-ти. Обов’язкова витрата — карта міста (від 3,5 євро). Можна знайти російською, і вже з готовими прокладеними пішохідними маршрутами.

Наступне, що вам знадобиться, це квиток на вапоретто — водний трамвайчик. На два дні обійшовся нам у 30 євро на людину. Це дешевше, адже для туриста ціна одноразової поїздки — 7,5 євро, а якщо ви плануєте відвідати й інші острови, то доведеться мандрувати з пересадками. Така ціна встановлена для того, аби не надто перевантажувати громадський транспорт туристами, щоб корінні венеційці могли пересуватися містом у справах.

Для того, щоб ознайомитися з Венецією, можна завчасно зареєструватися на Free Tours Venice (безкоштовні екскурії англійською), але слід пам’ятати, що тут прийнято лишати чайові в розмірі 10-20 євро з людини. Зранку о десятій стартує 2,5-годинна екскурсія, у якій вам розкажуть більше про технічний бік міста: як будувалися перші будинки і чому не псуються дерев’яні палі, на яких вони тримаються, як працює каналізація і таке інше. О 16-й екскурсовод зосередиться на культурному боці життя міста. Ми були на ранковій і лишилися задоволені.

Після легкого перекусу (бутерброд за 5 євро) відвідали найпопулярніші місця — площу Сан Марко і міст Ріальто, а потім відправилися на вапоретто на острів Лідо. Там розташований єдиний найближчий безкоштовний пляж, де можна скупатися в Адріатичному морі. Врахуйте, що душ, роздягальня та туалет коштуватимуть тут по 1 євро за використання. До речі, з громадськими вбиральнями у Венеції туго. Тут можна скористатися туалетом хіба в ресторані і власники часто вимагають щось придбати у них за користування вбиральнею.

Після купання в морі ми відправилися в готель на материковій частині Венеції — Местре. Для цього допливли на вапаретто до залізничного вокзалу і пересіли на електричку. І саме тут у нас остаточно розрядився телефон. Ми підзарядили його в МакДональдз (МакФлурі і картопля фрі з соусом —5,2 євро) і по онлайн-карті відправилися шукати наш готель. Ремонт у кімнаті виявився старим, та ми скупалися і лягли спати — все одно він потрібен лише для того, щоб переночувати. Перед сном ще встигли відвідати місцевий супермаркет і зробити собі бутерброди на наступний день.

4-й день, острови Мурано і Бурано

 Ветро — італійською скло. На Мурано можна на власні очі побачити, як видувають вироби із нього. Тут безліч маленьких приватних майстерень, які хизуються процесом виробництва перед туристами, а потім запрошують відвідати їхні магазини. Я теж придбала собі на згадку скляні кульчики-гвіздочки, щоправда вони  зламалися одразу по приїзду. До речі, в Італії взагалі дуже розвинене дрібне підприємництво — на вуличках багато маленьких таверн і магазинчиків, практично відсутні великі мережі супермаркетів і зовнішня реклама. В одній із склодувних майстерень на Мурано ми познайомилися з працівником Артемом, який разом із батьками емігрував туди із Рівного. Хлопець не радив нам витрачати час на Бурано, але в гонитві за яскравими фото ми таки відправилися туди.

Від Мурано до Бурано ще щонайменше хвилин 40 на вапаретто. Оскільки цей острів один із найвіддаленіших, місцеві вигадали для туристів красиву легенду, мовляв буранці розфарбували будиночки у неймовірно яскраві різні кольори для того, аби рибалки, коли повертаються додому напідпитку не переплутали свій будинок. Також Мурано славиться мереживами. Тут є й музей мережива, однак ми туди так і не потрапили — не вистачило часу. Втомлені ми повернулися на вокзал, так і не встигнувши  відвідати жодного з венеційських музеїв.