Модерн і автентику вдало поєднують Семенюки

Доглянуте обійстя Юрія та Віти Семенюків, що розташоване у Золотоноші, на розі вулиць Новоселівська – 23 Вересня, здалеку кидається у вічі. Воно радує погляд своєю доглянутістю, чітким господарським плануванням та безліччю різноманітних квітів, які, не дивлячись на осінню пору, ще продовжують барвисто буяти. Починається яскравий килим ще з вулиці, де попід парканом яскравіє пишна красоля. Господиня за фахом зоотехнік з вищою освітою, яку здобула у Білоцерківському сільськогосподарському інституті. Хоча доля склалася так, що за спеціальністю не працювала жодного дня. Чоловік Юрій Якович – кваліфікований кухар, про що жартує: «Це було давно й неправда!» Дивлячись на його широкі мозолясті долоні, таки віриться, що ніжне поводження з черпаками-лопатками в далекому минулому. Обоє – підприємці. Дугоподібні металеві конструкції, що встановлені зліва від входу для плетючих троянд, – справа рук господаря. Як і вертикальні опори, що вишикувалися в ряд вздовж причілкової стіни. Вони – для висаджених троянд, одні вже підросли, їхні гіллячки Юрій вплутує між натягнутих по діагоналі дротиків. Справа ж – трояндова клумба, їх тут понад сто кущів. Посередині – змайстрована дерев’яна криничка. Весь периметр двору засаджений вічнозеленим ялівцем. Молоді деревця ще тільки набирають сили, як і рядочок буйного самшиту. У куточку – розкішна декоративна верба, їй уже 4 роки, та піднялася вона всього метра на півтора від землі. Навпроти неї  через усе подвір’я червоніє важкими кетягами калина.

 – Нічого особливого у нас немає, – в один голос стверджують Юрій та Віта. – Є дворища набагато кращі й добротніші. А ми вже що встигнемо зробити після роботи та на що вистачає коштів. Планів дуже багато.

 Та вмить оживають обоє, коли ступаємо у прохолоду молодого саду. Кожне деревце має сформовану крону, стовбурці побілені і опоясані, чим би ви думали? Зроду не здогадаєтесь: липучками для мух. «Це від мурашок», – пояснює господар. Чого тут тільки немає: вишні, яблуні, персики, виноград, малина. Маленька півметрова грушка ще тільки спинається на ноги, а вже рясніє врожаєм. Уся територія саду всіяна газонною травою. Впаде яблуко і не обіб’ється, і не загубиться. Тихо, затишно, спокійно, як на заміській дачі. Між вишнями стоїть гойдалка, а оддалік – вкопані стовпи для гамака. Хазяйська жилка Семенюків відчувається на кожному кроці: чи то обладнаний вольєр для домашніх тварин, чи літній душ, чи добротний требник.

Окрім рослинних українських символів – верби і калини – національний дух пращурів зберігся у предметах домашнього вжитку, які дбайливо красувалися на вибіленій стіні господарської будівлі. Тут тільки раритетних рогачів висить 4 види, а ще колесо від прядки та подрібнювач-сікач для грубих кормів худобі. Семикласниця Катя випробовує рогачище на міцність, а раптом колись згодиться: відлякувати недолугих кавалерів.

Кількахвилинну екскурсію та неочікувано приємне знайомство з родиною Семенюків не хотілося завершувати. Привітністю, щирістю, добром усміхалося не лише їхнє дворище, а й світилися вони самі – скромні й трудящі люди, привчені з діда-прадіда підходити до всього по-господарськи, не на рік-два.