Механік лінії, який прочитав 30 томів Чарльза Діккенса і має звання КМС з великого тенісу

Вірменин Сергій Шахназаров переїхав до України з Баку 18 років тому. Як зранку вийшов на роботу – у шапці й пальті, так і довелося залишити рідне місто. Без жодних речей. Відтоді у нього почалося нове життя.
У Черкасах чоловік працював на підприємствах міста, доки доля не привела його до дверей центру зайнятості. Так сталося, що там йому довелося зустрітися із землячкою з Баку Тетяною. Як виявилося, вони навіть навчалися в одному університеті. Жінка запропонувала Сергію Вахтанговичу роботу на новому підприємстві, яке щойно відкрилося у Золотоноші. На завод «Еконія» потрібні були працівники, і вже 5 травня чоловік вийшов на роботу. З тих пір впродовж 9 років, щоранку о 6.55, він поспішає на черкаську маршрутку, щоб доїхати до Золотоноші.

 – У мене цікава робота. Знаєте, як у фільмі «Москва сльозам не вірить» герой Гоша, слюсар 6-го розряду, каже: «Мені подобається, коли я приходжу на роботу, і все починає крутитися й працювати!» Це про мене! Будь-яка поломка – виклик: «А що цього разу?», – сміється Сергій Вахтангович.

Зовні чоловік не дуже схожий на вірменина, а все завдяки мамі росіянці й родичам з України. Живучи в Азербайджані, він щоліта приїжджав до бабусі в село Придніпровське, Чорнобаївського району, де вони з місцевими «пацанами» ловили рибу, пили парне молоко та насолоджувалися соленими огірками.

 – Малим у бабусі постійно читав газету «Сільські вісті». Через це у школі з російської мови була трійка, бо у тексті часто вживав українську «ї», – чітко розставляючи фрази, каже механік з властивим йому кавказьким акцентом. – Я дуже гарно знаю українську мову і розумію кожне слово. Та не хочу паплюжити її, розмовляючи суржиком, щоб не було, як у Грибоєдова «Горе от ума»: «Смесь французского с нижегородским».

З дитинства чоловіка приваблював спорт. Він – кандидат в майстри спорту з великого тенісу, грав у юніорській команді з футболу й захоплювався баскетболом.

 – У 1974 році проходила зимова першість СРСР з тенісу. Я був одним з тих маленьких 13-річних хлопчаків, які подавали м’ячі дорослим спортсменам під час гри. Нам платили 50 копійок в день. У той час за три гри я приносив мамі додому аж 1,50 руб! – не стримує переможної посмішки вірменин.

Інше захоплення 57-річного чоловіка – читання. Вахтангович читає книги не так, як усі. Завдяки своїй начитаності й тренованості очей він вміє читати книгу «по діагоналі». До 16 років він осилив 30 (!) товстелезних томів англійського письменника Чарльза Діккенса. У зрілому віці почав захоплюватися історичними романами. Історія середніх віків, початкова, всесвітня чи сучасна – стали його стихією. Більше того, Сергій Вахтангович захоплено переглядає документальні фільми виробництва BBC, сучасні історичні кінострічки й автобіографічні картини про культових особистостей різних часів. Обожнює гостросюжетні романи, повісті та історично-біографічні мініатюри Валентина Пікуля. Має всі його книги. Крім того, у Сергія Шахназарова є власна бібліотека, де налічується більше 500 екземплярів історичної тематики та світової класики.

Непересічна особистість, безперечний авторитет на своєму робочому місці, працівник «Еконії» має власний перелік історичних особистостей, які вразили своєю біографією. Серед них – єдиний президент США, що був на посаді понад чотири терміни, Франклін Делано Рузвельт та англійська королева Вікторія. З українських: гетьман Української Держави Павло Скоропадський та політичний і громадський діяч, прозаїк, драматург і художник Володимир Винниченко.
Чоловік має запальний, трохи буркотливий характер. Каже, я вимогливий до себе й так само ставлюся до оточуючих. Головна його цінність – це родина. Дружина, донька й двоє внуків наповнюють його життя світлом, позитивом і сенсом. Заради них він працює й намагається створити для них усі блага.

– У мене була мрія з’їздити з дружиною в романтичну подорож до Парижа. Хоча завжди стараюся дотримувати слова, та цього разу знайомі відмовили. У 2018-му возив сім’ю відпочивати на Кіпр до Середземного моря. До цього були у Чорногорії, Єгипті й Туреччині.

Цікаво, що живучи в обласному центрі, людина щодня витрачає годину часу й кошти, щоби добратися на роботу на золотоніську «Еконію». Працівників підприємства приваблює стабільність, сучасні умови праці на заводі та можливість самореалізації. Навіть 30 кілометрів до роботи для них – не відстань!