ТРУДОВА ЕЛІТА Духом «Еконії» Дмитро Дульдієр просякнутий наскрізь

Він годинами розповідає про продукцію підприємства, її користь, друзів-колег, традиції

Знайомство з Дмитром Дульдієром, котрий працює на золотоніському підприємстві з іноземними інвестиціями «Еконія» оператором розливу, змусило іншими очима подивитися на сучасну молодь. Мій співрозмовник – юнак приємної зовнішності із сформованими поглядами на життя. Комунікабельний і відкритий у спілкуванні. Настільки щирий, що стала ловити себе на думці: «А чи не були знайомі раніше?» Та ні, ніяких збігів.

Діма народився у Первомайську на Миколаївщині. Там у 2000-му році закінчив загальноосвітню школу №12, а за 4 роки здобув спеціальність технолога з переробки продукції тваринництва у Мигійському коледжі Миколаївського аграрного університету. Подав документи для вступу в університет, але кількість бажаючих продовжити навчання була незначною і групу не відкрили. «Ми відпочили пару місяців після навчання, а потім з братом приїхали до Золотоноші, – розповідає хлопець. – Так, брат Віталій – старший, на 15 хвилин». П’ятого жовтня юнакам виповнилося по 25, такий собі маленький ювілейчик один на двох і в кожного свій.

Про золотоніське підприємство, що виробляє мінеральну воду та дитяче харчування, юнаки дізналися від рідного дядька, для якого виробництво – власне дітище. Вони залишили Миколаївщину і подалися до невідомого провінційного містечка на Черкащині. Спочатку це була звичайна юнацька цікавість 18-річних.

 – На перших порах було якось незвично у чужому місті, – ділиться Діма враженнями 6-річної давності. – У Первомайську – 69 тисяч населення, він розбитий на райони, а в Золотоноші – все на одній центральній вулиці. Тільки вийшли – вже й центр.

Перша поїздка була з батьками. Віктор Андрійович і Тетяна Миколаївна винайняли для синів квартиру недалеко від заводу, в районі РМЗ. Щоб легше пройшла акліматизація, та й з батьківських міркувань, брати стали мешкати в одній кімнаті, а власниця – в іншій. Так і на душі спокійніше, і під наглядом. Як-не-як вперше ступають на стежку самостійного життя. «Коли тільки-но потрапив на «Еконію», був вражений її потужністю: усе таке велике і все працює, ніколи такого не бачив! У часи навчання практику проходив на Первомайському комбінаті, але тут набагато крутіше, цікавіше! У мене від захоплення перехоплювало дух!» – Дмитро не може стримати емоцій.

Спочатку він стажувався на обладнанні з розливу, а потім – для видування пляшок. Через півроку опанував термопакувальну машину, де пропрацював майже 2 роки. Відтоді перевели на розлив, що став його постійним місцем роботи, а Дмитро – оператором.

 – Моя робота полягає в тому, щоб провести централізовану мийку обладнання та дезінфекцію. Потім треба забезпечити, щоб готова пляшка потрапила в триблок, де вона ополіскується, і прямує на барабан. Там йде її наповнення і вона виходить до закупорювального вузла, на якому йде герметичне закупорювання пляшки, – юнак так захоплено і розуміюче розповідає, що вже виникає бажання спробувати все самотужки. Але куди мені – профіль не той. – А ще я слідкую за рівнем наливу, за процесом закупорки відповідно до встановлених стандартів, контролюю дозування вуглекислого газу у газованих продуктах та йоду.

За 6 років брати Дульдієри обжилися у нашому місті. На підприємстві знайшли багато однодумців, які стали друзями. З ними проводять весь вільний від роботи час, відвідують спортивний клуб, грають в теніс. Щоправда віднедавна такий графік дня залишився тільки у Діми, бо на чверть години старший Віталій вже має власну родину і дворічну донечку. Зі своєю майбутньою дружиною він познайомився саме на рідному підприємстві. Тож «Еконія» – це не тільки кузня робітничих кадрів, а й осередок міцних шлюбних союзів.

Сьогодні Дмитро Дульдієр – оператор розливу з певним досвідом роботи і власним поглядом на виробничий процес. Міцно триматися на ногах і самоствердитися як спеціалісту йому допомогли колеги по цеху. З особливим почуттям юнак розповідає про перші уроки до самовдосконалення завдяки дружній пораді оператора з видування Саші Харчука та механіка Олександра Бабка.

 – Усіх і не перелічити. Так приємно працювати з професіоналами, які не хизуються своїми здобутками, а по-батьківськи радять і підказують. Тішить і те, що до моєї думки прислухаються і задіюють у процес під час ремонту. Розумію, що мені довіряють, покладають надії і від цього росте почуття відповідальності: не підвести старших товаришів і забезпечити таку роботу обладнання, щоб не було збоїв.

Дядько часто цікавиться роботою племінників: «Хочу, щоб ви знали весь технологічний процес – від видування пляшки до того, як вона наповнена потрапляє у склад. Щоб ви все пропустили через себе, пройнялися цим». І це ще більше зобов’язує братів. Виправдати довіру і довести, що він у них не помилився. Як каже Діма, родич – родичем, а робота – роботою.

«Еконіївським» духом мій співрозмовник просякнутий наскрізь. Як і любов’ю до Золотоноші, що поволеньки стає йому рідною. Він може годинами розповідати про продукцію підприємства, її користь, друзів-колег, традиції. Згадує, як пригощав смачною водою золотонісців у парку культури під час святкування фестивалю чорнобривців та Дня міста поруч з наметами інших місцевих підприємств. Як залюбки маленька племінничка куштує соки та пюре, які вручають до кожного свята, як споживають воду тільки з логотипом «Еконії».

У минулому залишилося захоплення футболом. Зараз тільки іноді йойкне в душі, коли проходить мимо зеленого газону на території заводу. Виросли хлопці – виросла відповідальність і витіснила безпосередню дитячість. У мріях – оформити паспорт і відпочити за кордоном. Для цього є все: достатній заробіток і відпустка. Не відпускає тільки сумління. Хіба ж покинеш товаришів у розпал сезону: «Не можу я сказати: до побачення, хлопці, я відчалюю!»

Тепер суспільне вище за своє.