Як спить баба Варка

Моєму п’ятирічному синочкові спостережливості не позичати. Світ навколо багатий на враження, після яких виникає сила-силенна запитань. На деякі відповідь знаходиться відразу, для інших – доводиться миттю перебудовувати свідомість, щоб доступно розтлумачити, а деякі, скажу відверто, заводять у ступор. Так було і вчора, коли вкладала малечу спати. Синове питання, яке, вочевидь, не давало йому спокою півдня, змусило замислитися, усміхнутися, а потім глянути на буденне і звикле в іншому ракурсі…

Недалеко по сусідству жила старенька баба Варка. Перебралася вона до зятевого з донькою обійстя не так вже й давно. Тяжкі післявоєнні роки, непосильна жіноча праця в колгоспі та двоє діток на руках, яких довелося піднімати самотужки, підірвали її сили і здоров’я. Чоловік не повернувся з фронту, тож вдовиної чаші хлебнула сповна. Дев’ятий десяток добряче зігнув бабцю, ходила вона й робила все, не розправляючи спини. Як нахилиться із сапою на городі зранку, то до обіду не випрямляється. Її син подався у широкий світ, тож донька забрала до себе доживати віку. Зігнутою баба Варка виходила до припнутої біля двору худоби, зігнутою накидала їй накошеної трави у жолоб, збирала галуззя у лісосмузі, зігнутою тягла зв’язаний перевеслом верчик. Тож 5-річну дитину цілком логічно зацікавила така постава старенької. Він катався на велосипеді і весь час позирав на бабцю, котра поралася у квітах. Проїжджав, а голова залишалася повернутою в її бік. Які думки народжувалися у малій голівці? Які судження сновигали? Все випливло ввечері, коли цікавість взяла гору над сном.

 – Мамо, а можна щось спитаю? – повернув личко з допитливими очима. – А сусідська баба Варка коли лягає спати, у неї ноги вгору стирчать? Як вона вкривається ковдрою?..

І сміх, і гріх. Мила моя дитино! Як тобі пояснити, що не від солодкого життя зігнуло стареньку, що вона, як повний дорідний колос на безкраїй ниві, зігнулася під тягарем років? Що надто важким видався її життєвий хрест, який несла достойно і чесно впродовж відміряних долею десятиліть…