У Тальному, Корсуні, Городищі плата за проїзд вже піднята до 7 гривень. На черзі – Золотоноша

Перевезення пасажирів у Золотоноші забезпечує єдине автотранспортне підприємство «АТП-17112», послугами якого користуються люди різного віку і статку, серед них – пенсіонери, школярі, інваліди, учасники війни, ліквідатори-чорнобильці та інші. Пасажиропотік відчутно зростає у холодну пору року, починаючи з листопада і закінчуючи березнем. Вартість квитка – 5 гривень. У неї входять: заробітна плата водія та адмінресурсу, технічне обслуговування, ремонт автобусів, пальне, сплата податків, утримання адмінприміщень, боксів та ремонтних зон. Питання підняття вартості квитка і утримання підприємства на плаву звучало вже не раз. Та, зважаючи на низьку платоспроможність населення, доводилося відкладати його на потім. Однак, за підсумками 10 місяців поточного року, збитки від перевезень склали 689 тисяч гривень. Такої кризи у товаристві ще не було. Наразі економісти підприємства та спеціалісти управління економіки міської ради працюють над проблемою підвищення тарифу з перевезення.

   Наскільки ріст проїзду у громадському транспорті є на часі – у розмові з головою наглядової ради ПрАТ «Золотоніське АТП-17112» Петром Малишком.

– Петре Павловичу, чи допоможуть Вам 7 гривень закрити усі дірки?

– Повірте, питання дуже актуальне і, в той же час, матеріально болюче для пасажирів, але іншого виходу із ситуації я не бачу. Тарифи вирішують лише невелику частину проблеми прибутковості, особливо в таких містах, як Золотоноша, де низький пасажиропотік. Вони ніяк не сприяють купівлі нових автобусів, збільшенню заробітної плати водіїв, взагалі розвитку підприємства. Ситуацію ускладнює наявність власних автобусів для підвезення працівників до промислових підприємств міста. Завдання одне – тільки б вижити, адже у районних центрах Черкащини подібних нашому підприємств залишилося всього два – в Умані та Смілі. Зароблені кошти, отримані від міських та приміських перевезень, не покривають фактичних витрат, що призвело до крайньої збитковості автопідприємства. Перше півріччя 2018 року ми були майже прибуткові, але різке подорожчання паливно-мастильних матеріалів, у першу чергу, призвело до таких невтішних наслідків.

   Давайте проаналізуємо: 1 літр дизпалива у грудні 2015-го коштував 14 гривень, через 2 роки -18 грн, а нині – всі 30! Необхідні 12 тис. літрів на місяць вартують 360 тисяч грн, зріджений газ – 8 грн/л у 2017 році і 14 грн/л – у 2018-му. Це ще 230 тис. грн на місяць. Ріст мінімальної зарплати з 1-го січня 2018-го та орендна плата за землю – додаткові 100 тис. грн. З усіх витрат за жовтень цього року, а це 1 млн 85 тис. грн, збитки склали 172 тис. грн. Лише на паливо було витрачено 55% від доходів та 37% – на заробітну плату. А нові автобуси? Про них, при вартості «Богдана» чи «ПАЗа» від одного до двох млн. грн, залишається тільки мріяти.

Цифри, звичайно, – незаперечна річ. Але ж треба шукати якийсь вихід із ситуації. Якщо, припустимо, завтра автобуси стануть, у місті почнеться справжній колапс!

– Якщо можливість отримувати звичні послуги одного дня постане під питанням, то проблеми цін, пільг на безкоштовний проїзд тощо, відійдуть на другий план. Відновлення десятиліттями напрацьованої маршрутної сітки як в місті, так і в районі, обійдеться в рази дорожче, ніж вчасно вжиті заходи для її збереження. Ми теж не зацікавлені довести становище до крайньої точки. Але ж і працювати за «спасибі» жоден водій не погодиться. Розуміємо і знаємо з практики: не дай, Боже, якийсь автобус вийде з графіка чи не виїде на маршрут – школи, садочки, державні установи та організації теж лихоманить. Бо переважна більшість людей, котрі користуються нашими послугами, – вчителі, вихователі, службовці. Наразі йде активна аналітична і переговорна робота з органами місцевої влади, які є замовниками послуг, а ми – виконавці, поставлені в жорсткі умови реальності, без права впливати на ситуацію. Тарифи на послугу з пасажироперевезення зростають по всій Україні. На Черкащині ціна за проїзд в автобусах вже піднята до 7 гривень у Тальному, Корсуні, Городищі. В Умані та Смілі – до управління економіки подані розрахунки.

 – Як на підприємстві вирішується питання кадрового забезпечення?

 – Робота у нас не з легких. Робочий день розпочинається о 5-ій годині, завершується близько 20-ої. Без вихідних та свят. Навіть у своє професійне свято водії на лінії. Підвіз працівників теж здійснюємо власним автобусом. Нині не вистачає 5-х спеціалістів. Як для такої відповідальної і напруженої роботи, середня зарплата 4950 гривень (по підприємству – 5 тис. грн) для шоферів, згоден, замала. А для молодих хлопців, у яких сім’ї, малі діти, тим більше. От молодь у нас і не затримується. Натомість повертаються працювати пенсіонери, які рік-два тому пішли на заслужений відпочинок. Невеликі пенсії змушують знову покладатися на власні руки. Часто нам закидають, що водії привласнюють виручку, не дають квитків. Вимагайте! І я переконаний, спільно ми зможемо їх перевиховати.

 – Якщо дивитися в корінь проблеми, то вона ж назрівала не рік і не два? На якому етапі стався збій, у чому першопричина таких невтішних наслідків, заручниками яких стають люди?

 – На жаль, державні економічні підходи до збереження галузі пасажирського транспорту – відсутні. Держава все переклала на плечі органів місцевого самоврядування. Аргумент один: «Ми ж вам провели децентралізацію», дали ряд повноважень, тепер самі вирішуйте ті проблеми, які ми не змогли (чи не хотіли) розв’язати протягом 27 років, створивши масу популістичних пільг і вимог. Взяти хоча б міжміські перевезення. Пільги за надання автотранспортних послуг нині не компенсуються, та й взагалі ніколи не відшкодовувалися. Але ми не можемо відмовити ліквідаторам-чорнобильцям, АТОвцям, учасникам бойових дій, а самі терпимо збитки. Це небагато – немало – 10 млн. грн за рік по області.

Держава махнула на нас рукою: виживайте, як хочете. А от в Естонії, наприклад, приміський транспорт фінансується з державного бюджету. Він повністю безкоштовний для пасажирів, але не для держави. Непросте рішення, але це серйозна соціальна пільга, вільне перевезення робочої сили, студентів, учнів, пенсіонерів громадським транспортом. Вона значно скорочує використання власного транспорту, що допомагає зберегти екологію.