Історії з продовженням…

Готуючи передноворічний номер, ми хотіли підвести підсумки публікацій, які зібрали найбільше переглядів у соціальній мережі й на сайті «Златокраю» та зачепили читачів друкованої версії газети. Тому запитали героїв п’яти публікацій, що відбулося нового за час, доки вони не потрапляли в поле нашого зору ? Читайте далі – це буде цікаво!

Фіолетово-рожеве весілля

14 лютого 2018 року ми стали свідками освідчення. На День Святого Валентина Руслан Шкурко зробив пропозицію коханій Нелі. Сам підготував сценарій, довго обирав каблучку і дуже нервував. Та незабаром почув таке довгоочікуване заплановане «Так!». Як розвивалася історія  їхнього життя протягом 9 місяців, ми запитали у Нелі:

– 8 вересня ми зареєстрували шлюб. Через тиждень було весілля, обрали головними кольорами дійства фіолетовий і рожевий. Батьки подарували квартиру, тож живемо окремо. Зараз у нас все добре, надалі плануватимемо розширювати свою сім’ю. Дуже хочемо першого хлопчика.

Варто зазначити, що на весіллі Неля мала приголомшливий вигляд. Розкішна ніжно-рожева сукня з мереживом й витончені прикраси перетворили тендітну дівчину на вишукану, неземну красуню. Наречений був під стать: солідний у модному костюмі й з впевненим поглядом справжнього рятувальника. Нагадаємо: Руслан працює у службі цивільного захисту, Неля – юристом. На пару оглядалися перехожі – вони дійсно були, мов принц і принцеса з казки.

Доньки, як і батьки, стійко тримаються у житті

20 березня вийшов матеріал «Ладна небо прихилити, лиш би її дівчаткам щасливо жилося», про родину Барчанів із Золотоноші, яка виховує двох дівчаток хворих на ДЦП – Віталіну й Катю. Батьки не схилилися під ударами долі, і доньки, дивлячись на них, теж стійко і мужньо борються за своє місце під сонцем. Улітку 2017 року Катя вийшла заміж. Тепер з чоловіком мешкає в Черкасах. Ми запитали в мами, як живеться Катюші у новій сімї і як Віталінка пережила розлуку із сестричкою?

 – У неї все добре, вона щаслива, – розповідає про своє «руде сонечко» Наталя Барчан. – Коли вона була в Золотоноші, то допомагала мені по господарству, щось прибрати, почистити, але щоб їсти готувати – то ні. Я вважала, що сама зроблю краще. А це вона телефонує й кожного разу розповідає, що готує якесь нове блюдо: варить борщ чи пече торт. Це мене дуже радує!

У зв’язку з хворобою дівчинка стояти сама не може, та з паличками ходить.  Навіть до магазину за покупками йде без супроводу. Не чекаючи  манни небесної шукає підробіток – то в інтернеті грошину заробила, а нещодавно замовила заготовки для новорічних іграшок, галстуків і косметички – буде вишивати бісером. Спочатку Віталінка дуже тяжко переживала розлуку з сестрою – дівчина плакала, сумувала, нічого не хотіла робити просто сиділа у візочку і все! Вийти з депресії їй допоміг Центр «Відкрите серце». Вона там ожила, почала знову малювати й майструвати поробки. Нещодавно Віту  запросили у гончарню. За відведений урок дівчина встигла зробити дзвіночок, зайчика і два сердечка для Тараса і Каті. Тепер з нетерпінням чекає молодят на різдвяні свята.

   Разом нас багато

17 травня у Золотоноші сталася надзвичайна подія: масштабна пожежа в ігровому залі мережі «Національної лотереї», яка мала трагічні наслідки: загинуло 2 людей. Окрім цього, великих збитків вогонь завдав міській дитячій музичній школі, яка розташована на другому поверсі. Що відремонтовано за півроку і де навчаються талановиті діти? – ми запитали у директора школи Ігоря Путинця:

– Відновлені вигорілі рами вікон, внутрішня система опалення та найголовніше – зроблений дах, і на голову не капає. Потрібно ще зробити ремонт підлоги, перекриття між першим і другим поверхами. І, звичайно ж, необхідний капітальний ремонт приміщення, адже все чорне, в сажі…

База занять залишилась у  школі. Проте деяким викладачам все ж доводиться «кочувати». Завдяки безвідмовному власнику спортивного клубу «Центуріон», Сергію Амру, три дні на тиждень учні музичної школи безкоштовно займаються там танцями. Також до їхніх послуг міський Будинок культури. Ще три викладачі  працюють за межами школи: Юрій Бобишкін (клас духових та ударних інструментів) і два викладачі вокалу – Станіслав Іванилюк (СШ №1) та Галина Попова (СШІТ №2). Директорам міських шкіл Ігор Юрійович висловлює особливу подяку за вчасно «підставлене дружнє плече».

Залишилися ще на три місяці

1 серпня вийшов матеріал про новітню форму виховання,  яку запровадили у Золотоноші – патронатна сімя. Малюків, які опинилися у складних життєвих умовах, тимчасово (терміном від 3 до 6 місяців) влаштовують не в дитячі будинки, а у прийомні родини. Четверо дітей (1,5 річний Дмитрик, 5-річна Аня, 8-річна Віка і 11-річний Вадим) з кризової сімї потрапили до вихователя Ірини Попової на 3 місяці. Проте, так склалися обставини, що діти й досі виховуються у жінки. Як живеться малюкам  ми розпитали в Ірини Миколаївни:

– Діти дуже змінилися, помітний величезний прогрес у спілкуванні: раніше були замкнуті, як вовченята, всього і всіх остерігалися. Зараз вони веселі, говіркі й непосидючі, мають чимало друзів у школі. Віка, наприклад, зовсім не вміла читати. Зараз з другокласницею ми дочитуємо буквар. Анечка ходить в садочок «Берізка». Їй дуже подобається вивчати віршики, приходить щаслива, а на вихідних питає «Тьотю Іро, коли вже в садочок йти?»

Маленьким Дмитриком Ірина Миколаївна не натішиться: такий розумний, балакучий і жвавий! Малючок любить складати пазли, повторювати за птахами звуки і показувати частини тіла у тварин. Найстарший, Вадим, старанно вчиться й допомагає по господарству.

У затишному будинку дітвора вже вбрала ялинку, прикрасила сніжинками й новорічними малюнками вікна, і тепер з нетерпінням чекають на Діда Мороза. Можливо, першого у їхньому житті.

  Під дахом милосердя

У листопаді до редакції надійшла інформація про чоловіка, який живе навпроти заводу залізобетонних виробів, на смітнику: у нього перебита нога і він не ходить, відповідно –  їсти нічого, а ночує  просто неба. Тоді опіку над чоловіком взяв Сергій Скиба, пастор реабілітаційного центру церкви «Відродження». Саме в нього ми запитали про подальшу долю знайденого чоловіка:

– Після того як ми забрали Миколу до себе, в нього не переставала боліти нога: її чоловікові перебили на одному з пунктів прийому металобрухту, лікарі наклали гіпс. Повезли в лікарню й виявили, що в нього кістки в різні боки дивляться – гіпс наклали абияк. Потрібно було робити операцію. Знайшлися кошти, зробили операцію.

Чоловікові поставили апарат Ілізарова для зрощування та подовження кісток. 18 грудня його забрали з лікарні до Дому милосердя. Металеву конструкцію Миколі носити ще три місяці. Про чоловіка піклуються хлопці, він забезпечений всім необхідним і перебуває в чудовому настрої.

Сподіваємось, новий 2019 рік принесе більше цікавих історій з щасливим кінцем. З прийдешнім Новим Роком, Златокраяни!