ЯК НАС ОБСЛУГОВУЮТЬ: Спроба номер п’ять виявилася вдалою

За кілька місяців Катерина Іванівна розміняє першу сотню років. Мешкає вона на хуторі Сороківка, що недалеко від Хвилівки. З місцевих тут їх залишилося лише двоє – вона та самотній підстаркуватий Ілько. Інші будинки розкупили під дачі черкасці. Людно тут з весни до осені, а взимку – тихо та спокійно. Тільки вітер гуляє між високими соснами. Важко зимувати стареньким. Особливо, коли захурделить, засніжить. Ніяк і з хати вийти.

А не дай, Боже, захворіти… Добре було, коли в Деньгах ФАП працював. Тоді до них час від часу навідувалася місцева фельдшерка. Бувало, донька Катерини Іванівни Світлана зателефонує до голови села: «Ларисо Іванівно, мама захворіла, допоможіть!» І головиха знаходила транспорт, організовувала медпрацівника і мчала до довгожительки. Нещодавно до доньки Світлани зателефонували із сільського медпункту: «Вам необхідно укласти договір для отримання медичних послуг з одним із сімейних лікарів районної первинки. Ваша мама вже у віці, тому потребує постійного нагляду з боку медиків».

  • Я пішла до лікарів-сімейників, – розповідає Світлана Телятник. – Їх у кабінеті сиділо четверо. Реєструвати бабусю відмовилися, бо в мене не було її паспорта. Днів через п’ять я прийшла вже з документом, але з’ясувалося, що треба ще мати мобільний телефон, на який прийде код-підтвердження. Наступна спроба вже була з паспортом і мобілкою. Та підписати декларацію з Оленою Гненною, до якої ми планували, не змогла: вона вже набрала необхідну кількість пацієнтів. Порадили прийти наступного дня, коли працюватиме лікар, до котрого ще є вільні декларації. «Та ні, дівчата, ще раз я до вас іти не буду. Сама нещодавно перенесла важке захворювання, тож добиратися з другої Золотоноші мені, зі своїм здоров’ям, тяжко», – кинула їм сердито. Але ж як бути далі? До кого ж прилаштувати бабусю?

Зовсім випадково дізналася, що хоча мама – жителька району, обслуговувати її можуть і сімейні лікарі міської первинки. Тож подалася до амбулаторії свого мікрорайону, на Благовіщенську. Хотіла «записати» до своєї лікарки – Наталі Федосєєвої, але у неї – «потолок». Запропонували інший варіант – Олена Казак.

  • Як ми з нею приємно поговорили! Олена Анатоліївна мене уважно вислухала. Все розпитала про бабусю та її хвороби. Якими ліками «збиваємо» тиск, які препарати застосовуємо, – ділиться Світлана Володимирівна. – Та найголовніше: допоки ми спілкувалися, молоденька медсестричка провела процедуру реєстрації! Лікар запевнила, що вона обов’язково повинна познайомитися з пацієнткою і оглянути її. Тому перший візит здійснить самостійно, а тоді, при необхідності, для відвідин треба організовувати транспорт або ж забирати бабцю до міста.

Чого ж довели ситуацію до крайнощів? Чому не укладали декларацію раніше, адже ця процедура триває вже понад рік? Про це ми поцікавилися у нашої співрозмовниці.

  • Думала, що в селі ця акція пройде автоматично, – знизує плечима Світлана Володимирівна. – Адже там усі одне одного знають, хто-де живе, чим хворіє, чи є рідні і де мешкають, чи людина одинока. А виявилося, що кожен повинен сам за себе. Байдуже, чи ти на двох ціпках, чи є в тебе мобільний телефон…