Вони творили історію «Златокраю». Рядочок за рядочком…

Надія ФИЛЬ, лінотипіст:

  • У віці 24 років я прийшла працювати у поліграфічне підприємство, яке тоді очолював Микола Некрасов, і відразу влилася, як у рідну сім’ю. Колектив був злагодженим, дружним. У лінотипному цеху, куди я потрапила, працювати було нелегко, адже весь час мали виконувати виробничий план. До мене газету набирав нині покійний Анатолій Романенко, а потім він отримав виробничу травму і цю роботу стала виконувати я. Рядочок за рядочком набиралися гранки, формувалися окремі статті та газета в цілому. Цей процес відбувався на лінотипі – великій машині з матрицями і магазином для кількох видів шрифтів. Набрала текст і віднесла у наборний цех до Ольги Ламтєвої, яка верстала газету. Відповідальний секретар малював макет сторінок і згідно з ним компонувалася газета. Дві металеві полоси, що мали повний розмір сторінок газети, лежали на великому столі, заголовки набиралися вручну, потім викладався текст, набраний на лінотипі. Сторінки роздруковувалися, їх читав коректор та головний редактор.

   Між мною і Ольгою Ламтєвою (на фото) буле велике порозуміння, ми підтримували одна одну не лише на роботі, а й у повсякденному житті. На жаль, вона вже відійшла у вічність, але згадую її з великим теплом і донині, як й інших своїх колег. Багатьом з них дісталася ще важча доля. Адже, як розповідала у свій час Ольга Іванівна: раніше газета повністю набиралася вручну, а підписувалася до друку близько опівночі. Жінка жила у Згарях, автобуси тоді вже не їздили, а маленьку дитину не було на кого залишити. Тому якось довелося брати її із собою на роботу, а повертатися додому пізньої зимової ночі. Доїхала до залізничного переїзду на Згарі – щось санчата занадто легкі. Оглянулася – донька лежить на снігу далеко позаду.

   Зоя Груша була надзвичайною господаркою, дуже смачно готувала і любила пригощати смаколиками. Вона тримала у власному господарстві нутрій. Натушкувала м’яса і запросила скуштувати колег. Робочим інструментом для Ольги Ламтєвої було звичайне шило, яким вона витягувала рядочки. Букви брала руками, які ставали чорними від свинцю, перепадало і обличчю. Але відволікатися на миття не було часу, тому й довелося жінці замість виделки скористатися тим самим шилом.

   Більшість свят ми відзначали усім колективом у так званому «червоному куточку». Накривалися столи, було весело, гамірно, з піснями і танцями.

   За часів Некрасова почали зводити базу відпочинку: і виробничий план треба було виконувати, і своїми силами все робити. Встигали всюди. Зате після закінчення будівництва майже кожну суботу чи неділю замовляли автобус і разом з родинами їхали туди купатися та загорати.

   Я завжди гордилася своєю роботою, адже була вона дуже відповідальною і почесною.