Легких стежинок в житті не шукала

 

Ніна Горбик очолює 4-ий квартал у Золотоноші, є старостою хору ветеранів вже понад 20 років, головою первинної ветеранської організації свого мікрорайону, а це – територія від Благовіщенської до школи №3, очільницею голів кварткомів, активною і невгамовною пенсіонеркою. Вона не надбала великих статків, не керувала багатотисячним колективом, не звела лікарню і не заклала фундамент дитсадка. Вона – така ж, як і тисячі золотонісців, котрі своєю щоденною кропіткою працею невтомно пишуть історію рідного міста, є яскравим представником нашого золотого фонду особистостей.

Народилася у Золотоноші, яка піднімалася з руїн після фашистської навали, у 1944-му післявоєнному році. Мамі самій довелося виховувати двох дітей. Уляна Матвіївна була жінкою дуже суворою, змалку привчала доньку і сина до праці, вчила мистецтву самотужки виживати у цьому складному світі і надіятися тільки на себе. Коли Ніні виповнилося 5 років, її 14-річний брат помер від туберкульозу. Залишилися вони з мамою вдвох. Жили на Лікарняній, а потім придбали будинок на Миколаївській. Тут пройшли дитячі та юнацькі роки, тут Ніна Григорівна мешкає й донині. Закінчила 8-річку у 3-ій школі. Потім пішла у вечірню. Жили, перебиваючись з хліба на воду. Та все ж, як важко не було, Ніна вступила до Черкаського кооперативного технікуму і здобула освіту за спеціальністю бухгалтер.

 – Спочатку працювала директором Новодмитрівської дирекції, а потім – головою Драбівецького сільпо, – пригадує моя співрозмовниця. – Щодня добиралася автобусом на 8 годину ранку на роботу в Драбівці. Вдома чоловік, двоє маленьких синів. Коли тільки все встигала?! Шість років за будь-якої погоди завжди була на робочому місці вчасно.

Вже перед самісіньким виходом на пенсію працювала завідуючою складом промислових товарів у райСТ. Складні були 90-і роки, період дефіцитів. Керівництво умудрялося налагодити постачання необхідних товарів від виробника. Ніна Григорівна разом з колегою Оленою Бойко розподіляли його по магазинах. Може, працювала б і далі, та тяжко захворіла мама. Тож змушена була оформити пенсію і доглядати неньку, яка не зводилася на ноги. А ще ж на руках було й господарство чималеньке, і город, який обробляла самотужки.

У 83-му році трагічно загинув син, який щойно демобілізувався зі строкової служби. Було йому всього 20. Залишилися вдвох зі старшим Анатолієм. Він має вищу освіту, але змушений жити і працювати за кордоном. Маму навідує дуже рідко.

Детальніше про нелегку долю жінки читайте у газеті “Златокрай” №16 від 18 квітня 2019 р.