Родину не обирають. Вона є Божим даром

ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ СІМ’Ї

Вищезазначене свято сповнює душі дорослих та дітей світлом та радістю. Головне бажання цього дня – бути разом,  у сімейному колі, попри всі справи і непорозуміння. Однак досвід співпраці із спеціалістами міської служби у справах дітей, молоді і спорту доводить, що далеко не всі золотонісці святкують День родини, не усі навіть знають про нього. Адже скількох діток «виховують» неблагополучні батьки, батьки-п’яниці, ті, у кого взагалі відсутнє почуття батьківства. Про них ми не раз писали у наших статтях, намагаючись вирвати горе-дорослих з лабет п’янства та гультяйства.

Нині ж хочемо розповісти вам про тих містян, хто всупереч долі не злякався випробувань, не схилився під тягарем життєвих іспитів, а взяв на себе важку ношу відповідальності за долю нерідних дітей.

 

Батько, у якого деяким матерям треба вчитися

Владислав одружився з Інесою, як кажуть у народі, «по зальоту». Та вже через півроку зрозумів: жити, щоб терпіти таку людину поруч, не буде. Чотиримісячне маля весь час недоглянуте, в домі брудно, каструлі порожні. Жінка або сама «на чай» до якоїсь подружки віється, або ж їх дві-три «зависають» у неї. Гульки щоразу завершувалися сварками. Від батьків спочатку приховував таку «сімейну ідилію». Та шила в мішку не утаїш. Мама навідувала онука, а в квартирі заставала п’яну невістку. Розлучилися. Влад залишився на руках з піврічним сином, а Інесі вручили «вовчий квиток». На батьківство вона й не бралася претендувати: позбавили, то й позбавили. Чоловік оформив декретну відпустку і став синові і батьком, і ненькою. Як жилося йому, 24-річному, з грудним дитям на руках, знає лише він один. Та до батьків не повернувся, жив самостійно. Хоча у просторому будинку місця вистачило б усім.

Кажуть, хто обпікся на гарячім – дме й на холодне. Про влаштування особистого життя якось не думав. Вже коли Олежик пішов у садочок, де на дитячі ранки до вихованців приходили мами і тата, став перехоплювати сумні синові оченята, наповнені слізьми. Але у них плакати не заведено: «Ми мужики! Ми сильні!»

Але доля розпорядилася по-своєму, адже в неї для кожного з нас підготовлений свій сценарій. Хлопчик душею прикипів до своєї виховательки Віти Вікторівни. У молодої, красивої дівчини тепла і любові вистачало на всіх вихованців, але хлопчика з великими проникливими очима полюбила відразу. Коли дізналася, що малюк росте без маминої ласки, стала ще більше його жаліти. То ковдру поправить на сонному, то пляму на светрику запере, щоб тато не сварився, то нишком новеньку іграшку у шафку підкладе. Вдома хлопчик усі вуха продзижчав: «А наса Віктолівна казала, со тлеба лобить отак; а наса Віктолівна уцила, со не мозна касу в талілці залисати, бо вона ганятиметься». Влад став і собі звертати увагу на молоденьку виховательку, але внутрішній голос заперечував: «Чи зважиться вона виховувати чужу дитину? Чи маю право нав’язувати їй себе із сином?»

…Віта з Владом у шлюбі вже 4 роки. Олег закінчує шостий клас і бавить 3-річну сестричку Лізоньку.