З першого дня вчительку назвала мамою

 Людмила Павлівна – вчителька початкових класів з 30-річним стажем, працює одній із золотоніських шкіл. Вона розумна, освічена, любить дисципліну. Проте її серце завжди тане, коли стикається з суворою несправедливістю життя – обездоленими дітьми. Даша – її учениця з кризової сім’ї. Мила, непосидюча вертихвістка з характером відразу привернула до себе увагу вчителя. Жінка не могла без жалю дивитися на дівчинку, в якої батьки зловживали спиртним і зовсім не звертали уваги на маленьке сонечко. Учителька на канікулах частенько заїжджала провідати школярку й привозила гостинці. Коли Даша перейшла у другий клас, мати покінчила життя самогубством. Тата позбавили батьківських прав, а малу перевезли до дитячого реабілітаційного центру у Черкасах. Виявилося, родичів у неї багато, проте всі лише на папері.

 – Моє серце краялося, коли Даринку відвезли до обласного закладу. Кожні вихідні ми з молодшою донькою їздили її навідувати, привозили гостинці. І тоді я сказала Даші: «Я тебе не покину! І все. За місяць переоформили документи і взяли її до себе в родину. Вона ледве змогла дочекатися переїзду!» – згадує педагог. Жінка не злякалася труднощів, а впевнено йшла до своєї мети, їй за будь-яку ціну потрібно було врятувати дівчинку. Щодо появи нової маленької сестрички рідні доньки Людмили геть не заперечували, а молодша ще й з радістю чекала на подружку.

Вся сім’я ретельно готувалася до приїзду Даринки: надули кульки, спекли торта, накрили смаколиками стіл. Школярка від щастя не знала, що робити і відразу почала  називати першу вчительку мамою.

Мама Люда повірила у доньку і з перших днів почала «підтягувати» по всіх предметах. Вони разом вчили математику, читали книги і тренували пам’ять. Результат не заставив себе чекати. Оцінки дівчинки значно покращилися. Окрім того, вона навчилася складати речі, заправляти ліжко, готувати, прибирати в будинку, спілкуватися з оточуючими і вживати правильні слова. А свою подяку за науку висловлювала мальованими листівками для мами. Нині Даша навчається у шостому класі.

 – Генетика звісно дає про себе знати, якісь розлади поведінкові проявляються… Та ми з цим справляємося і зробимо все можливе, щоб донька вибрала у житті правильні орієнтири, – підкреслює Людмила Павлівна.