У СВІТІ КРАСИ: Ми тягнемося, мамо, за тобою

Кожна професія по-своєму складна, відповідальна, непередбачувана та екстримна. Тільки той, хто хоч трішечки стикався у своєму житті із журналістами, зможе зрозуміти всю складність і напруженість їхніх буднів. Але, як у кожному правилі є виняток, так і у нас. Віддушиною стає знайомство з цікавими людьми, про яких рядки вкладаються самі собою. Небайдужі до рукотворної краси мешканці вулиці Нагірна, запросили нас познайомитися з господарями домоволодіння, де з ранньої весни і до самісіньких морозів буяє різнокольорова квіткова краса.

І ось ми на подвір’ї Людмили та Віталія Теницьких. Господиню впорядкованого обійстя важко застати вдома. Наразі вона повністю захрясла в організайних клопотах з приводу 45-річчя зустрічі однокласників. Хазяїн же привітно прохилив хвіртку і посміхнувся, зачувши моє прізвище – Капля. Ну, звісно, у людини, яка весь вік пропрацювала на лікеро-горілчаному заводі, зразу ж виникли цікаві асоціації.

Ступивши на доглянуте подвір’я, відразу потрапила в ароматичний полон троянд. Їх тут яких тільки хочеш – в’юнких, бордюрних, кущових. Для них Віталій Петрович змайстрував металеві каркаси-опори. От вони і височіють, здалеку кидаючись у вічі. З них власне й почалося все майстрування. Зліва від будинку вмостилася розкішна альтанка. Це місце відпочинку мами, 83-річної Надії Юхимівни. Сидить вона в затінку, склавши натруджені руки. Гортає неписану книгу спогадів. Скільки всякого діла перероблено і вдома, й на птахокомбінаті, де пройшли її 4 десятиліття!

Про прихід весни у цьому дворі сповіщають крокуси, підсніжники, проліски, тюльпани, нарциси, елітні іриси. І де тільки вони усі вживаються?

З одного боку альтанку затіняє фіолетовий клематис. Оддалік квітне бордовий та блідо блакитний. «Мрію ще про білий, – ділиться Людмила Євгеніївна. – Хоча чоловік уже свариться, що на все не вистачає землі». Сама альтанка – дитя невтомних рук господаря. На її даху вмостилися лелеки. Птахів купили, а от гніздо для них змайстрували зі старого кошика, заплівши дірки лозою. Окрім клематисів дерев’яну споруду затіняє розкішний моложавий виноград. Йому вже два роки, та він не виправдовує сподівань господині. «Чого йому не вистачає?» – перебирає в голові можливі причини.

Тридцятиградусна спека. У ту мить позаздрила двом зеленим жабам, що вмостилися, обійнявшись під обладнаним фонтанчиком на лавці. Файно їм, прохолодно, ще й бризки освіжають. Лавочка теж народилася в руках хазяїна, коли він побачив подібну в магазині: «Справа навіть не в грошах, але як за 2 дощечки віддавати 50 гривень?» Заманулося спорудити металеві троянди у фонтані. Подивилися в Епіцентрі. Ого, не по кишені пенсіонерам. Так Віталій Петрович виявив у собі ще й талант коваля. Не обійшлося, звичайно, без інженерних креслень дружини на папері. Усі конструкції та підвідні комунікації зроблені теж власними руками. Вона – генератор ідей, він – їх реалізатор. «Робота витісняє погані думки, – зізнаються. – А хіба краще сидіти та прислухатися до болячок?»

Попідвіконню примостилися металеві підставки, у яких у продовгуватих вазонах розкошують не тільки квіти, а й декоративні сунички. «Тут вони у безпеці, а он там за будинком, на землі нічний гість внадився та подешпотив», – бідкається Людмила Євгеніївна. Привезений з морського узбережжя камінь став розфарбованим жуком-сонечком.

Перед брамою на вулиці теж розбита клумба. Вона дбайливо огороджена, аби не витоптали колесами водії, оминаючи калюжі. Проте про ковбані з дощовими озерами тут вже й забули. На вулиці – новеньке асфальтне покриття, яке з’явилося завдяки неспокійній вдачі Людмили Теницької. Вона згуртувала людей не тільки для участі в цьому проекті, а й для проведення вуличного освітлення. Тепер вечорами рівненькою дорогою прогулюються старожили та ганяє на скейтах і великах дітвора.

  • Ще хочу криничку обладнати на вулиці, як ото на Новій зробили, – ділиться мріями непосидюча жінка, вивівши власну формулу трудотерапії по-теницьки. – У нас он скільки місця є. Хай би старожили доживали у красі, а діти у ній зростали.

Протягом всієї розмови Людмила Євгеніївна ніяк не могла вгамуватися: «Нічого у нас особливого немає. У людей є набагато краще. Ми робили для себе, дітей, внуків – не на показ».

Господар заходився збирати робочий інструмент. «На калим», – як пояснив жартома. А насправді поспішав до сина з невісткою, які теж мають намір втілити грандіозні плани з благоустрою дворища. «Нам є за ким тягнутися, мамо!» – натякнули на батьківську любов до порядку і чистоти, що передалася у спадок.