Перший млинець – нанівець!

Ірина Карпенко разом із сестрою близнючкою Аллою закінчили школу у 1985 році. Цікаво, що вони були тими учнями, які здобували навчання у «четвертій» школі, яка ще тоді розташовувалася в нинішньому приміщенні Будинку дитячої та юнацької творчості.

 – Чітко пам’ятаю один момент підготовки до свята. Вже у день випускного мама домовилася з перукарем, і ми з сестрою пішли «на прийом». Майстер нам зробила пишні зачіски, це було вперше, коли так експериментували з нашим волоссям. Коли ми глянули в дзеркало – були шоковані. Це були якісь зовсім інші дівчата! Сльози, нерви, ніхто вже не хотів іти ні на який випускний. У результаті прийшли додому, все розкрутили і просто помили голову, – з посмішкою згадує свою молодість молодість Ірина Миколаївна.

Через дефіцит майже будь-якого товару дуже складно було знайти тканину на випускну сукню. Дівчата їздили в Переяслав-Хмельницький за жаданою білою матерією. За пошив сукні домовлялися із швачкою. Фасон не був якимось хитромудрим: довжина до колін, рукава-«ліхтарики» до ліктя, внизу і біля горловини вишиті люрексом (допомогли майстрині з місцевої фабрики художвишивки). На ногах – білі босоніжки.

Випускний святкували у школі. Саме в той рік був прийнятий «сухий закон» і не можна було вживати ніякого алкоголю. Тож, винахідливі молоді люди ходили з чайничками, в яких було щось «зігріваюче».

Обоє сестер Карпенків закінчили Уманський педагогічний університет. За фахом – вчителі початкових класів. Обоє працюють у золотоніських школах:  Ірина Миколаївна – у зош №6, Алла Миколаївна – у зош №3.