ПІДСЛУХАНО У ЗОЛОТОНОШІ

Михайло одружився пізно, вже коли було за тридцять. Ні, гультяєм не був, не перебирав дівками. Все чогось приглядався, щось зважував. Вже й молодший брат Іван одружився. Батьки спільно із сватами молодятам квартиру у Черкасах придбали, а старший все парубкував.

   Аж ось селом пройшли чутки, що таки одружується. Наречену виглядів аж в іншому кінці району. Віра була статною, і вродою Бог не обділив. Мешкати стали із його батьками. За рік з’явився первісток, ще за рік – другий хлопчик. Славні хлоп’ята, чорняві, обидва на батька схожі. Віра видалася знатною господинею. Після пологів дещо розповніла, форми округлилися – стала справжньою добротною українською молодицею. Хоч і робила все повагом, та встигала скрізь. І домашньому господарству лад давала, і на колгоспній фермі телята, за якими доглядала, були чистими і вгодованими. Невдовзі молода родина поповнилася й третім синочком. Це ж яку каструлю борщу треба приготувати зранку на родину із семи осіб, коли самих чоловіків п’ятеро!

Якось вранці Віра заходилася біля вареників. Попоравши чималеньке господарство і видоївши обох корів, замісила тісто. Звечора, як і годиться, стушкувала капусту для начинки, підвісила у марлі віджиматися відтоплений кисляк на сир, а картоплі начистила і поставила на плиту вже вранці. Доки доїла, вона й зварилася. Так було заведено: якщо готувати вареники, то кількох видів. Правило «Прийшла до нас – роби по-нащому!» не порушувала і не змінювала, бо так була вихована змалку. Мотнулася у погріб, дістала банку консервованої печінки. Змішала з картоплею. Потім приготувала начинку із сиру – додала яйце, солі та цукру. Потім взялася до засмажки. Для вареників з капустою підсмажила цибулю на соняшниковій олії, для вареників з картоплею – дрібно нарізала сала і теж додала цибулі. Добре, що хоч для сирних не треба готувати заправку, достатньо масла. Ще й варити не починала, а вже лоб вкрився потом. За вікном починало сіріти – займався світанок. Треба встигнути з усім затіяним, бо на шість на ферму. Поставила каструлю на газову плиту, обтягла марлею – вареники готували на парі. До літньої кухні зайшла свекруха. Хоча ніякої участі у приготуванні сніданку не брала, та командир була ще той. «Керівна й спрямовуюча сила», – подумки називала її Віра. У дебати з нею намагалася не вступати ніколи. Знала: Михайло займе позицію матері, і проста суперечка на порожньому місці переросте у грандіозний скандал.

  • Корів подоїла? Молоко на машину приготувала? – почала сипати питаннями з порогу. – Це ти вареники затіяла? – кинула оком на стіл. – Ти встигнеш? Бо це ж не на одного, у нас – сім’я! – вимовила з притиском, ніби дорікаючи. «Спасибі, що нагадали, а то без вас забула б!» – ледь не зірвалося з язика.
  • Ти в капусту кропу не добавляла, бо я не люблю! А картопля з печінкою? Сало добре висмажила, до шкварок, щоб аж хрумтіло?

Діставши на всі питання ствердні відповіді, «генералісимус» у спідниці мовила:

  • Для мене вареники з сиром звариш у воді! Чогось мені схотілося таких масткеньких, щоб у сметані плавали.

   Віра зняла першу партію готових вареників з капустою, виклала на сковороду із призначеною для них засмажкою. Це було її власне ноу-хау: не поливати кожен раз олією, а обмащувати злегка. Потім вареники перекочували у каструлю, а нові, наліплені відправилися на водяну баню. Працювала, як годинниковий механізм: поки одні варяться, інші ліпляться, треті остигають на сковороді. Час ніколи не засікала: доки дев’ять зліпила, дев’ять зварилося. Два відіклала скуштувати: чи смакують на сіль, чи не глизяве тісто. Та ні! Начебто усього в міру. Поспішала, вкотре себе картаючи: чого не братися за вареники по обіді? Але, які ж вони будуть до вечора, коли всі зберуться! Тож і парила парка. Як на заводі! Лінія запущена, вперед, не лови гав! Відвідала вареників з картоплею. Смачні! Ото хлопці втішатимуться! Діти, вони люблять їсти на ходу. Схопив вареник – і в двері. І так цілий день. Ой! А чи у сир цукор клала? Забула! Відкусила шматок. Хух, солодкий!

  • Ти скоро вже там упораєшся? – підганяла свекруха, вмостившись за столом.

Поставила на стіл три тарілки, на кожній з яких вареники різного виду. Собі поклала три із сиром, налила чашку молока. Підійшла до столу.

  • А ти теж будеш вареники їсти? Ти ж доки варила шість штук уклала! – з подивом вигукнула стара.

   Схопилася з-за столу, як ошпарена. Рахувала! Ну хіба можна до такого звикнути?! Життя під прицілом…

   За рік з дітьми перебралися у колгоспний недобудований будинок. Там хлопці й виросли, звідти кожного благословила на щасливий шлюб. Кожна невістка – бажаний гість у домі. Нічим не дорікає молодим, особливо з’їденими варениками…