СЛУЖУ НАРОДУ УКРАЇНИ. У військовослужбовця є дві сім’ї – та, яка його виростила, Інша – з якою він ділить всі радості й негаразди…

Друже, хочеш трохи ексклюзиву? Починаємо цикл розповідей про військовослужбовців військової частини А-1402, що дислокується у Золотоноші. Повір, тебе вразить кожна історія. Молоді хлопці бачили те, про що більшість людей лише чули, і були там, куди їхати інші боялися.

На посаді заступника начальника обслуги зенітної ракетної батареї проходить військову службу за контрактом старший сержант Віктор Чернега. У свої 26 Віктор має досвід, який більшість простих людей не набуде ніколи.

У 2014-му році разом із весною у дім прийшла війна. Часу на роздуми у молодого історика не було: ворог, війна – контракт у ЗСУ.

Тяжко залишати свій дім, а найголовніше – батьків. Коли покидав охоплені безчинством та війною рідні околиці Донецька, то не обійшлося без осудів з боку друзів і сусідів. Підписав контракт із Збройними Силами України, тоді ще у Донецькому зенітному ракетному полку…

  • За спеціальністю я – історик. Плани на майбутнє рухнули, як дах сусідського будинку від потрапляння снаряду. Літом 2014-го ми виконували  бойове завдання у м. Дніпро. Моніторили Інтернет, ТВ, і всі з болем у серцях спостерігали за стрімким розвитком війни вдома. Часом було, що до рідних не додзвонитися, а хочеться почути рідний голос мами, спитати поради у батька, посміятися із сестрою.

Липень 2014 року… На охорону військового містечка у м. Авдіївка Донецької області ми їхали за власним бажанням. Неможливо сидіти осторонь і обговорювати події і не діяти. Я – чоловік, мій обов’язок боронити дім, а як патріота – свою країну.

Далі події розгорталися, як у жорстоких голлівудських бойовиках: хочеться перемотати і не бачити кровопролиття, – із сумом згадує військовий.

В очікуванні підтримки від Росії і з метою знищення радіолокаційної станції сусідньої військової частини, російсько-терористичні війська відкрили вогонь по наших позиціях. Багатогодинні бої вимотували як фізично, так і морально. Пліч-о-пліч з побратимами вибивали бойовиків із Слов’янська, Краматорська, Костянтинівки. У Горлівці вони доєдналися до місцевих збройних формувань, які вже на той момент практично всі знаходились під керівництвом російських офіцерів. Деякі з них були укомплектовані росіянами і приступили до жорстоких активних дій як проти українських військових, так і проти місцевого населення. Особливо тих місцевих, які висловлювалися проти Росії. Постійні мінометні обстріли навчили маневрувати і давати гідну відсіч сепаратистам.

Згодом, у складі протитанкового резерву, брав  участь у зіткненні з колоною техніки бойовиків, що атакувала Донецький аеропорт. Потім було багато інших бойових завдань, небезпечних і не дуже. Виконання завдань в інших областях, де вже не стріляли, але необхідно було забезпечити безпеку повітряних кордонів нашої держави.

Сім’я та батьки виїхали із території, де ведуться бойові дії, та оселилися неподалік Золотоноші.

Старший сержант Віктор Чернега за свій короткий час служби нагороджений кількома медалями та відзнаками.

Хотілося б завершити словами нашого героя: «Знаю точно: Бог благословив мене. Я – живий! Слава Богу!».