У ЦЕНТРІ УВАГИ – ДІТИ. Дитяче жебрацтво – життєва потреба чи своєрідний бізнес?

У Золотоноші біля місцевих супермаркетів можна часто зустріти смаглявого хлопчика, якому на вигляд біля 9 років. Він крутиться біля входу і просить грошей у відвідувачів магазинів, щоб купити щось поїсти собі та маленькій сестричці. Проворно кидається до дорогих авто і жалісливим голосом починає канючити свою історію. З його розповіді стає зрозуміло, що його батьки пиячать, харчуватися нічим, тому йому доводиться жебракувати. Якось побачила його в одній з піцерій міста, де він завзято, як досвідчений гравець, різав у карти з офіціантами, ще й був з ними за пані-брата, на «ти». Відчувалося, що хлопчина тут – не новачок.

А нещодавно у соціальних мережах розгорнулася широка полеміка щодо цього малолітнього жебрака. Скільки людей – стільки й думок. Одні компетентно розмірковували, аналізували, інші – на емоціях, абсолютно не володіли фактами. Ті дописувачі, кому вже довелося неодноразово стикатися з Гришою-Мишою-Максимом, мають власну точку зору щодо описаної ситуації. Багато з них стверджували про систематичне жебракування хлопчини з вулиці Гоголя. Перепало на горіхи і спеціалістам міської служби у справах дітей, молоді та спорту. Дісталося й міським владцям та очільникам ромської общини. Ось один з дописів (мова оригіналу збережена):

 «Тетяна Олегівна: Доброго вечора, жителі Золотоноші!!!!! Хочу звернутися до вас, бо ніяк не заспокоюся! Сьогодні зустріла хлопчика років до 10 чорненький, не високого зросту, худенький! біля магазину “копілка”з проханням дати трошки грошей бо йому не хватає купити дитині молока (так і не зрозуміла чи братик, чи сестричка) Вияснилося, що дома є маленька дитинка (9 місяців) яка плаче хоче їсти, я забрала хлопчика купила дитяче харчування, яке він показав…Чомусь навіть не запитала як його звати, слухала його і сльози наверталися на очі, хлопчик розповів, що батьки випивають, до дітей їм байдуже, діти самі виживають!!! Світла не має, запалюють свічку! Мама не готує їжу, а йому дуже шкода меньшеньку дитину!!!!! ЛЮДИ МОЖЛИВО ВИ ТЕЖ ЗУСТРІЧАЛИ ЦЮ ДИТИНУ!!! МОЖЛИВО НАПИШЕМО ЗВЕРНЕНЯ В СОЦ.СЛУЖБИ,ЧИ Я НЕ ЗНАЮ …..ДАВАЙТЕ НЕ БУДЕМО БАЙДУЖІ І ЯКОСЬ ПОМОЖЕМО ДИТИНІ».

Тема дитячого жебрацтва для нашого невеличкого провінційного містечка, де «усі усе про всіх знають», взагалі неприйнятна. Тому ми й звернулися до місцевої служби у справах дітей, молоді і спорту, яку відкрито звинувачують у бездіяльності та відмовчуванні, щоб дізнатися життєву історію підлітка і чи насправді службовці такі байдужі до його долі. Як розповіла начальник служби Ніна Засенко, справжнє ім’я хлопчика – Максим С., разом з мамою та вітчимом він мешкає на вул. Гоголя. Спеціалісти і сам очільник служби відвідують сім’ю щомісяця, іноді й частіше. Родина ромів – багатодітна, переїхала з Кіровоградщини. Але з батьками проживають лише Максим та донька із 6-місячним немовлям, котра повернулася з Київщини після невдалого заміжжя. До оковитої Ольга та Іван байдужі. Жінка – працьовита: в сезон наймається на одне з підприємств міста або ж за плату обробляє грядки золотонісців. В оселі, хоч і немає особливих зручностей, завжди прибрано, охайно і є приготована страва. Готує мати на вогнищі у дворі, бо газопостачання відсутнє. Та й електроплиткою не можуть скористатися: енергетики позбавили цієї послуги попередніх хазяїв помешкання за борги. Вони ж – переселенці, тому знайшли прихисток у покинутій занедбаній хатині. Привели її до ладу, як змогли. Щоб відновити енергопостачання, господар має намір сплатити чужий борг. Тоді родина забуде про свічки і каганці. Хлопчик навчається у Золотоніській спеціальній школі-інтернаті. Але там він останні 1,5 роки нечастий гість: набагато краще байдикувати біля магазинів, або ж, як стверджують дописувачі, поблизу піцерій. Навіщо сидіти над книжками, якщо можна виклянчити гривню-другу у перехожих. Хто грошину дасть, яку він використовує на власні потреби, а хто – повний кошик продуктами наб’є. На вигляд худорлявому Максиму не більше 9 років, хоча насправді йому 13! Чорнявий, гарненький, накульгує.

В інтернет-обговорення службовці не вступали, але наступного дня Ніна Засенко разом з керівником місцевої ромської общини Володимиром Бамбулою відвідала родину. Хлопця вдома не було. Батьки не вірили, що їхній син жебракує. Довелося прочитати коментарі золотонісців. «Нащо він таке робить? Нащо нас ганьбить, ще й навчився брехати людям?» За словами чоловіка, вплинути на пасинка по-доброму він не може, а тільки-но підвищить голос, Максим жаліється ромам, що його б’ють, зобиджають. Хоча мало віриться у те, що дорослі не знають, чим займається їхній нащадок. Побачивши поважних гостей у дворі, хлопець пообіцяв більше не лайдакувати. Прояви раптової агресії, у разі відмови пожертвування, спеціалісти пояснюють загостренням   психічного захворювання, що властиве дітям у підлітковому віці. У цьому випадку необхідне обстеження, корекція поведінки та лікування, що і рекомендовано неодноразово матері дитини.

Нещодавно на порозі Свято-Успенського собору зустріла смагляву юнку з немовлям на руках. Вона просила грошей для харчування дитини. Як з’ясувалося, допомоги від держави при її народженні вона не отримує, бо не має паспорта. Відсутнє і свідоцтво про народження самої жінки, що необхідне для видачі цього документа. Маля теж не зареєстроване. До речі, як ми дізналися згодом, 17-річна Маргарита – рідна сестра Максима, яка у такому юному віці вже стала мамою. Допомогти своїм переселенцям взялася золотоніська ромська община, яка проводить роботу щодо відновлення документів не лише Маргариті, а й її батькам. Це дасть змогу отримувати державне забезпечення на немовля. Але, перш за все, необхідна добра воля мами. Служба у справах дітей, молоді та спорту та центр соціальної допомоги сім`ї забезпечили дитячим одягом, речами особистої гігієни, на їхньому контролі перебуває питання поновлення документів.

Тож вірити і сліпо потурати маленькому маніпулятору чи все-таки покласти відповідальність за  безпечне існування та виховання сина на його батьків – тема дій, що виходить за рамки банального обговорення.